Озан Дайі – турецький музикант з українською душею. Останні п’ять років він прожив в Україні і долею випадку опинився в день російського вторгнення поза її межами. Нажаль, наразі Озан не може повернутися до Києва, проте всіма силами підримує українців, що опинилися в Туреччині – як музикант та волонтер.
Чому з усіх можливих країн, в тому числі – вашої батьківщини – ви вирішили розвивати свою творчість саме в Україні?
Я розпочав свою професійну кар’єру в Туреччині 10 років тому в Консерваторії та у сфері рок-індустрії. А вже потім переїхав до України, так як місцеві більше цікавляться мистецтвом. До того ж у мене тут багато знайомих. До речі, мені дуже подобається поведінка українців. Вони дружні та відкриті, розвинуті та цікаві, креативні, тому мені з ними легко спілкуватися. Мені подобаються українські традиції, архітектура, їжа, природа, музика. Але особливо я люблю атмосферу Києва, бо тривалий час жив там.
Стосовно музики: яких музичних виконавців полюбляєте та чиї концерти відвідували?
З часів консерваторії мої улюблені композитори Йоганн Себастьян Бах і Фредерік Шопен. Щодо сучасної музики, я люблю Pink Floyd, Deep Purple, Rammstein, Black Sabbath, Santana, Frank Zappa. З українських виконавців мені подобаються Володимир Івасюк, «Плач Єремії» (Тарас Чубай), Воплі Видоплясова, Океан Ельзи, Бумбокс, Тінь сонця. Я відвідав концерти Rammstein, Deep Purple, «Плач Єремії», Бумбокс, David Helfgott, Manga, Mor ve Ötesi. Потайки я мрію про виконання пісні в дуеті зі Святославом Вакарчуком.
Як гадаєте, чим саме відрізняються українська та турецька музичні сфери?
Великої різниці немає, лише декілька специфічних моментів. Українська музика більш м’яка і трохи простіша за турецьку. Турецька музика передає враження від Східної Азії та Балканів, через що наша музична культура дуже різноманітна. Українська музика дуже яскрава і проявляється особливо, її відразу можна розпізнати. До речі, ми маємо спільні народні музичні інструменти, наприклад, кобза. Цікаво, що моє ім’я Озан – це еквівалент українського «кобзар».
Наразі ви вивчаєте українську мову. Чи легко вам це вдається?
Абсолютно ні. (Сміється) Нелегка фонетика та складна граматика. Але я стараюся і вірю, що швидко опаную цю мову. Наразі я потребую більше мовної практики, щоб спілкуватися вільно у майбутньому.
Як нам відомо, Україна подарувала вам не лише можливість творчого розвитку, але й кохання…
Чесно, мені важко відповісти на це запитання, тому що моя історія кохання не була щасливою. Звичайно, як і кожна людина я проживав і гарні моменти зі своєю колишньою дружиною. Зараз не хочу багато говорити про це. Але я знаю: якщо українська жінка по-справжньому кохає свого чоловіка, вона завжди залишається вірною без залишку.
Багато хто з іноземців до війни вважав, що Україна та росія – це один народ. Наразі всі знають, що це різні країни. А ви відчували різницю чи також вважали нас «братніми народами»?
Я зрозумів, що українці та росіяни – це зовсім різні народи, коли почав жити в Києві. Між українською та російською мовою дуже велика різниця. Звичайно, ні про яке братерство не може бути й мови. Хто з братів спроможний вбивати свого брата, винищувати все рідне для нього?
Наразі ви активно підтримуєте Україну – піснями, участю в мітингах. А ви думали, щоб робили, якби війна застала вас не в Стамбулі, куди ви напередодні виїхали в гості, а саме в Україні?
Якби війна застала мене в Україні, я б нікуди не вирушав. Я б залишився в Києві, приєднався до захисників. Тому що я відчуваю, що Київ – це як рідний дім для мене. Повернення до Києва зараз – це дуже складне питання для мене. Я повернуся туди відразу, як це стане можливим.
Як відносяться ваші друзі й рідні до такої активної підтримки України?
Звичайно, мої друзі та моя родина підтримують мою діяльність на підтримку України та українців. Тому що Україна стала моєю другою батьківщиною за останні п’ять років. Ми завжди на боці справедливості. Мої рідні знають, що я забагато втратив на цій війні, як і всі інші. Я продовжуватиму боротися силою музики до кінця.
Щоб ви порадили українцям які опинилися в скрутному становищі через війну?
Опинитися під бомбами та постійними атаками – це нереально жахливо. Ніхто не повинен жити в таких умовах. Наша країна проживає дуже-дуже складні часи, але наші вороги намагаються деморалізувати нас і зламати нашу мужність. У цьому разі ми маємо не забувати нашу історію. Українці завжди мужньо захищають свою землю. І зараз, на жаль, ми маємо повторити досвід предків-воїнів, вистояти і перемогти. Пам’ятаймо, що ми сильні в єдності!
Як відносяться громадяни Туреччини до біженців з України?
Дехто з турків співчувають українським біженцям, бо тут багато українсько-турецьких родин. Багато турецьких людей допомагають біженцям. Ми збираємо кошти та купуємо одяг, їжу, ліки для українців, які вимушені наразі перебувати в Туреччині. Навіть інколи у кав’ярнях не беруть гроші з українських відвідувачів. Турки в усьому намагаються допомогти, бо розуміють, як це важко – бути біженцем. Я бажаю, щоб ніхто більше не був змушеним жити, як біженець. І ми піклуватимемося про те, щоб українці мали змогу повернутися на рідну землю, де вже не буде війни. Слава Україні!
