Дозвілля

10 важливих запитань про війну. Відповідає психолог Світлана Єфременкова

Війна, безсумнівно, має негативний вплив на кожного, хто з нею зіштовхується. Ми задали 10 важливих запитань психологу Світлані Єфременковій (засновниця Універу крутих батьків Uteen, автор книг з психології виховання, автор психологічних онлайн-курсів для батьків та дітей) про те, як правильно діяти, аби не травмувати свою та чужу психіку в цей нелегкий період.

Як спілкуватися зі свідками трагедії? Які основні помилки допускають люди у спілкуванні з постраждалими?

Варто розуміти, що кожна людина має свій рівень травматизації та стресу. І кожен проживає стрес по-різному: хтось втікає, хтось «завмирає», а дехто – починає боротися. До речі, часто буває так, що свідки трагедії проживають її складніше ніж безпосередні учасники події.

Перше, на що потрібно звернути увагу, це те, в якому стані на даний момент знаходиться людина. Найпоширеніші помилки, які можна виділити – це забігання наперед та використання банальних фраз: «Та все буде добре», «Не переймайся, то нічого страшного». З приводу майбутнього – людину не цікавить, що буде колись, бо вона знаходиться в стресі зараз. І ще часто ті, хто поруч, намагаються зробити все можливе, щоб людина не плакала– хоча насправді плач може допомогти людині вивільнити свої переживання. Плач це найкращий спосіб психіки розвантажитись.

Коли ми говоримо про людину, яка перебуває в стресі, не варто їй рекомендувати медитації. Адже коли людина закриває глаза, «відриваючись від реальності», це навпаки бентежитиме її та викликатиме почуття страху.

Також, ніби намагаючись підбадьорити, можна почути: «А от у мене було так…». Так, у вас є свій власний досвід, але постраждалого ваш досвід зараз не цікавить, йому важливі зараз тільки його почуття, він має на це право. Головне постраждалому спершу надати відчуття безпеки. Можна взяти за руку, обійняти, сказати, що ви поруч (звичайно, якщо постраждалий дозволяє до себе торкатися). І найважливіше – повертати людину в реальність: так, у нас зараз війна і кояться страшні речі, але ми з цим впораємось разом. І краще бути поруч з людиною кожного дня потроху, ніж бути на зв`язку цілий тиждень, а потім просто зникнути.

Як налаштувати себе на життя з нуля, якщо в війну залишився без дому, рідних чи роботи? Як просити про допомогу і не відчувати себе ніяково чи обезціненим через це?

Перше, що варто усвідомити – ми не починаємо З НУЛЯ, ми починаємо З ДОСВІДУ. У кожного з вас є ВИ, і з вами  завжди лишається наш досвід. Вміння керувати своїм досвідом чудово допомагає адаптуватися до нової реальності. Багато людей втратили роботу, дім, близьких і через це відчувають відсутність опори у житті. Але замість зовнішньої опори потрібно знайти внутрішню. Наприклад, ви маєте чудові організаторські здібності чи вмієте вирішувати певні проблеми – потрібно подумати, як ви можете тепер використовувати свої навички та вміння.

Будь-які виклики – це можливість для росту особистості, і після того досвіду, який ми отримали зараз, вже нічого не страшно. Потрібно усвідомити, що лишившись у надскладних обставинах, ви продовжуєте рухатись вперед і саме завдяки цьому здатні досягти успіху. Часто буває соромно та незручно попросити про допомогу. Але ви сильна людина, що потрапила в надскладні обставини і вам можуть допомогти від співчуття, а не від жалості. Якщо самі маєте можливість допомагати іншим – робіть це, адже люди відчувають себе краще, знаючи, що допомогли комусь.

Як справлятися з почуттям «провини вцілілого»?

Замість того, щоб звинувачувати себе, потрібно, навпаки, плекати в собі вдячність за те, що ви вижили. Питання «чому я живий, а інші ні?» варто замінити на те, чому я лишився живий, що я маю зробити в цьому світі, яка у мене місія? Перемогти провину можна саме вдячністю за те, що вам вдалося вижити, і ви маєте зробити максимум з того на що ви здатні, враховуючі ваші таланти, навички та досвід. Ми не маємо звинувачувати себе за те, що хтось помер, а ми ні. Ми маємо оплакувати загиблих, віддавати їм шану, але й знайти свої власні сенси жити далі, приносити користь та максимально наближувати нашу спільну перемогу.

Багато людей наразі відчувають ненависть, але як не дати собі потонути в цьому почутті?

Ненависть руйнує того, хто її відчуває, а не того, на кого вона спрямована. Злість та агресія – нормальні почуття для тої ситуації, в якій ми опинилися, і саме ці почуття допомагатимуть захищатися, продовжувати крок за кроком досягати перемоги. Але ці почуття не мають переростати в ненависть, адже вона взагалі засліплює, заважаючи мислити та діяти продуктивно. Ненависть працює на ворога, адже ми віддаємо йому таким чином багато енергії та сил, хоча могли би спрямувати цю енергію та силу на підтримку наших захисників.

А загалом які емоції під час війни нормальні, а які все ж ні?

Війна – це те, до чого ми не були готові. Всі емоції нормальні, просто деякі нам приємно відчувати, а деякі – ні. Найкраще – це коли людина може плакати, даючи вихід своїм емоціям, які переповнюють зсередини. Найгірше, коли людина тримає абсолютно все у собі, перебуваючи в постійному напруженні та тривозі. Дехто забороняє собі відчувати емоції, але у майбутньому це призводить до погіршень як психологічного, так і фізичного здоров`я.

Можна тримати все у собі, а потім зриватися в момент, коли ви самі від себе не очікуєте. Наприклад, дитина не прибрала за собою іграшку, і ви вже готові закричати на неї. Зупиніться, уявіть, як ваша дитина посміхалася у якийсь момент – щиро, ніжно, тепло. Тримайте перед очима цей образ і вам не захочеться вже на неї кричати. Відчуваєте, що ось-ось зірветесь – вийдіть в іншу кімнату, випийте водичку, порахуйте до десяти. Пам`ятайте, що інші люди, і дітки особливо, перебувають також в стресі, тому замість зриватись на живих людей – спрямовуйте свої емоції на дії.

Як підбадьорити тих, хто на лінії вогню, на фронті?

Зверніть увагу, як часто та з яким теплом самі бійці діляться позитивними історіями з передової. Наприклад, попросили волонтерів привезти якісь дрібнички (шкарпетки, вологі серветки, води), а отримали таку кількість речей, продуктів, листівок, що просто вражені, де це все взагалі зберігати. Піклування і турбота зараз особливо важливі тим, хто стоїть на передовій. Їм потрібно відчувати це саме від нас, від людей, за яких воїни мужньо борються щодня.

Також потрібно пам`ятати, що у кожного нашого захисника є близькі люди – дружини, батьки, діти, яким зараз теж треба якось виживати. Необхідно шукати можливість постійно забезпечувати бійців всім, що треба, а також огорнути турботою їх рідних. Ми маємо дбати про тих, хто бореться за нас.

Як уникнути вигорання та демотивації?

Останнім часом все частіше лунають слова, що люди втомилися від війни. Дійсно, якщо ви з першого дня активно працюєте і робите свій внесок в перемогу, можете відчувати фізичну втому – в такому випадку треба згадати, що відпочинок має бути, для відновлення сил. Але ми не маємо впадати в стан жертви, на яку напали, а продовжувати бути героями, які дають гідну відсіч загарбнику. Згадайте перші дні війни, коли ми не мали ні поставок зброї, ні всесвітньої підтримки, і як «навалили» по повній програмі. Важливо усвідомлювати у собі цю силу, яка допомагатиме підтримувати мотивацію і продовжувати працювати задля спільної перемоги та миру. Уявіть собі, які ми сильні та завзяті, цього ніхто не очікував і весь світ простягнув нам руку допомоги, бо в нас повірили. То і ми маємо вірити в себе!

Як перестати відкладати життя на потім?

Потрібно усвідомити найголовніше – так, ми дійсно не знаємо, коли це все закінчиться: «за місяць», «до кінця року», «через декілька років». Ми не маємо чекати якогось конкретного терміну, і потім розчаровуватись. Ми маємо жити тут і зараз, усвідомлюючи реальний стан речей на сьогодні. Ми зараз творимо історію і саме ми, українці, стали тими, хто показав всьому світу, що насправді собою являє росія.

Людям, які втратили близьких чи домівки, в першу чергу, потрібно оплакати та пережити втрату. А потім вони зможуть повернутись до життя.

Так, зараз складно планувати своє життя наперед, скажімо, на півроку чи рік. Але намагайтесь все ж планувати, що б ви хотіли зробити найближчий тиждень-два. Якщо ми не проживаємо життя зараз, то який сенс взагалі боротися. Адже ми боремось за життя і ця боротьба є частиною цього життя. Робіть зараз те, що хочеться, якщо маєте таку можливість, саме зараз час – жити, не відкладаючи на «колись».

Що відповідати дітям (та й самому собі) на запитання: «Коли це все закінчиться?»

Ми не знаємо, коли саме скінчиться, але точно знаємо, що закінчиться. Дітям не можна брехати та давати марних обіцянок і сподівань. От ви скажете – ще місяць, і перемога. А війна ще не закінчиться, в результаті напруга лише зростатиме. Ми не маємо просто сидіти і чекати якоїсь конкретної дати. Зараз ми маємо налаштувати своє життя настільки, наскільки це можливо, та робити свій внесок до перемоги. До речі, можна залучати до цього і дітей: ви можете разом робити малюнки для бійців, складати пакунки з гуманітарною допомогою, плести маскувальні сітки… При цьому і у дорослого, і у дитини замість очікування буде відчуття, що ми постійно наближуємо день перемоги.

Comment here